ВІДПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. Замість відповіді на питання запитувати. — А чого се ми втікаємо, дядьку? — пита Хапко. — Хто втікає? — відпитує набігці дядька (Вовчок, VI, 1956, 283).

2. діал. Розпитуючи, знаходити кого-, що-небудь. А я хлопець-молодець.. Серед ліса відпитав Дупло зі шпаками (Рудан., Тв., 1956, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 618.

Відпитувати, тую, єш, сов. в. відпитати, таю, єш, гл. Путемъ разспросовъ находить, найти, узнавать, узнать. Повіз Лейба горщик масла в місто продавати та й пішов собі на ринок купця відпитати. Рудан. І. 64.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 223.