ВІДПЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відпе́рти 1, 2. [Князь:] Бачиш, я тепер вночі Підкравсь під саму київську браму. Представ [уяви] собі: відперта… (Фр., IX, 1952, 239); Аж в тісну робітню якийсь гурток зненацька заточивсь, відпертий натовпом (Л. Укр., І, 1951, 443).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 617.