ВІДПАДА́ТИ, ає, недок., ВІДПА́СТИ, аде́, док. 1. Падати, відділяючись, відриваючись від чого-небудь. Краї листків загинаються догори, вусики закручуються, а пустоцвіт відпадає (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 49); Не встиг другий віз недалечко од’їхати, тріснула вісь; колесо одпало, — віз ліг набік (Н.-Лев., III, 1956, 125); Аж ось відпала віконниця бокового вікна (Тулуб, Людолови, І, 1957, 111).
2. Втрачати значення, силу за певних умов. — Отже, це заперечення Ваше відпадає (Шовк., Інженери, 1956, 217); У цьому випадку [при роздільному збиранні] також відпадає оплата за перевезення зерна (Колг. Укр., 1, 1957, 7); // Зникати. При безприв’язному утриманні [худоби] відпадає потреба в стійлах (Колг. Укр., 4, 1959, 34); Одпала охота і додому їхати (Мирний, III, 1954, 103).
3. Виходити з якогось об’єднання. Досвід світової соціалістичної системи підтвердив необхідність найтіснішого союзу країн, які відпадають від капіталізму (Програма КПРС, 1961, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 615.