ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДОКРЕ́МИТИСЯ, млюся, мишся; мн. відокре́мляться; док. 1. Відділятися, відриватися від чого-небудь. Кора відокремилась від стовбура.

2. Віддалятися, відходити від кого-, чого-небудь. Нога його натисла на газ, і тієї ж секунди разом із скаженим виттям зринуло відчуття, що ми відокремлюємось від землі (Смолич, III, 1959, 211); Безшумно людина відокремилась від стіни й пішла просто до нього (Коп., Лейтенанти, 1947, 159); Коли військова частина підійшла до Арсеналу, Тиміш відокремився й пішов уперед один (Довж., Зач. Десна, 1957, 21).

3. Виходити зі складу чого-небудь (держави, організації, гуртка). На протязі 30-50-х років XII ст. від Києва відокремилися всі найбільші феодальні князівства (Іст. УРСР, І, 1953, 88); — І не думайте, що це ми від усіх відокремитися хочемо (Ів., Вел. очі, 1956, 104); // Виходити зі складу сім’ї, розділивши майно. По весіллю брат відокремився від нас, пішов до жінки собі (Федьк., Буковина, 1950, 101); Сварка так закінчилася, що старий Чюрей відокремився від дітей (Черемш., Тв., 1960, 42).

4. Виділятися серед чогось: вирізнятися. Пострілів не було, було єдине гоготання землі і неба, серед якого відокремлювались тільки вибухи авіабомб (Гончар, І, 1954, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 614.