Про УКРЛІТ.ORG

віднині

ВІДНИ́НІ, присл. З цього часу, від цієї пори. — Нехай же знов моя коса чорніє, мов жалоба! Я сеї барви не зміню віднині вже до гроба (Л. Укр., І, 1951, 414); — Наталю знаю я не віднині. Вона добра й гарна людина (Коб., III, 1956, 223); Побратаються віднині у новій моїй оселі Труд натхненний на рівнині І пісні нові, веселі (Нагн., Вибр., 1957, 57).

Відни́ні й до [кінця́] ві́ку — назавжди. Співає народна дума: Що та слава славна Не вмре, не поляже Однині й до віку (Мирний, V, 1955, 373).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 610.

вгору