ВІДМІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДМІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДМІНИ́ТИ, іню́, і́ниш, док., перех. 1. Робити кого-, що-небудь інакшим; змінювати. Без первісних тілець природа могла б самовільно, не потребуючи праці, усе відміняти на краще (Зеров, Вибр., 1966, 129); Але сопілки й тамбурини глухий одмінюють мотив (Рильський, III, 1961, 254); Тепер я наче трохи натуру відмінила (Л. Укр., V, 1956, 98); В другі села біг Данило, А дівчат як одмінило (Воскр., З перцем!, 1957, 81).

2. рідко. Те саме, що скасо́вувати 1. Не нами це [присуд кари] вигадано, не нам його й відміняти (Ле, Міжгір’я, 1953, 133); Інколи керівники районів і колгоспів намагаються відмінити правильні вказівки спеціалістів (Колг. Укр., 7, 1956, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 607.

Відміняти, няю, єш, сов. в. відміни́ти, ню́, ниш, гл.

1) Перемѣнять, перемѣнить, измѣнять, измѣнить. Природу тяжко одмінити. Ном. № 3208. Відмінило. Перемѣнилось. Вчора був великий мороз, а сьогодня відмінило.

2) Покупать, купить и поставить восковую свѣчу въ церкви. Відміню святій Покрові свічку дорогую і на корогов до церкви двісті подарую. Мкр. Н. 14. Відмінила свічечку за копієчку. Ном. № 12832. У Кулиша не только о свѣчкѣ, а вообще подарить, пожертвовать. Псалтирщик шість неділь псалтир читав, а за те йому покійного батька свиту відмінили і хустку, і малахай. ЗОЮР. II. 287.

3) Выкупать, выкупить изъ неволи. Турчин-турчинойку, не губь мене молодойку: їде мамця відмінити. АД. І. 100.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 219.