ВІДМІ́НОК, нка, ч. Граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами в реченні Називний відмінок; Орудний відмінок.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 606.

Відмінок, нка, м. = Відміна 5. Чуб. І. 193. Скік в стремена, давай драла…. Аж що за одмінок? — Стріха в хмарах заблищала і стоїть будинок. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ. 106). Який же його одмінок уторопає, що він верзе! О. 1861. III. 88.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 219.