ВІДМО́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДМОЛИ́ТИСЯ, олю́ся, о́лишся, док. 1. церк. Молячись, випрошувати прощення за гріхи. Хоч я й нагрішу за цілий тиждень, зате ж одмолюсь, як прийде свята неділенька! (Н.-Лев., II, 1956, 10); // від кого — чого. Молитвами відганяти від себе зло. Під тином п’яненька жінка тремтіла, одхрещуючись та одмолюючись від лихої напасті (Мирний, IV, 1955, 60).
2. тільки док., перен. Благаючи, відпроситися в когось. Василь з плачем розказав матері,.. як його намірялись свої вбити, .. як він, одмолившись, утік (Мирний, IV, 1955, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 609.