ВІДМО́КА, и, ж., діал. Луг, у якому намочується білизна для прання. Мотря стала оджитать сорочки з відмоки (Н.-Лев., II, 1956, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 609.

Відмока, ки, ж.

1) Мокрое мѣсто въ землѣ, мочага. Кролев. у.

2) Щелокъ, въ которомъ намочено бѣлье. Ой треба нам, чоловіче, громаду збірати, щоб помогли сорочки з відмоки попрати. Грин. III. 314. Мотря стала віджимати сорочки з від моки. Левиц. КС. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 220.