ВІДМО́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відмо́вити; // відмо́влено, безос. присудк. сл. Капелюха, видно, забув [Кузь] надіти, м’яв його в руках, і, може, саме це надавало йому вигляду прохача, якому було відмовлено (Руд., Остання шабля, 1959, 543).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 608.