ВІДМИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., діал. 1. Ухилятися від чого-небудь. Швендяли кудись молоденькі безусі писарі.., одмикуючи од роботи (Н.-Лев., IV, 1956, 328).

2. від кого. Уникати когось, стосунків з кимсь. Чого це він неначе одмикує та тікає од мене? (Н.-Лев., III, 1956, 340).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 606.

Відмикувати, кую, єш, гл. — від чого. Отлынивать, уклоняться отъ чего. Наймити вештались по дворі, одмикували од роботи. Левиц. ПЙО. ІІ. 171 (видання 3-тє, 1905, а в другому виданні (221) — помилка).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 219.