ВІДМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДМАНИ́ТИ, аню́, а́ниш, док., перех. Манячи, відводити від чого-небудь. Що я наближусь, вона [пташка] знов пурхне, і відманила від села (Барв., Опов.., 1902, 352).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 604.

Відманювати, нюю, єш, сов. в. відмани́ти, ню́, ниш, гл. Отвлекать, отвлечь отъ чего, переманивать, переманить отъ чего. Що я наближусь, вона знов пурхне, і відманила від села. Г. Барв. 352.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 218.