ВІДМАГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДМОГТИ́, о́жу, о́жеш; мин. ч. відмі́г, могла́, ло́; док., перех., розм., рідко. Відбирати, віднімати. Почав пан хату одмагати: десь прикупив сім’ю людей, то треба було хати (Вовчок, І, 1955, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 604.

Відмагати, гаю, єш, сов. в. відмогти, можу, жеш, гл. Отнимать, отнять. Почав пан хату відмагати: десь прикупив сем’ю людей, то треба було хати. МВ. І. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 218.