ВІДЛІ́Г, ло́гу, ч., діал. Переліг. У плузі Волики розсердились, вертіли, брать відлогу не хотіли (Бор., Тв., 1957, 187); На лівому боці яруги, на відлозі, — сліпучо-біла товчениця пісків (Тют., Вир, 1964, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 601.

Відліг, логу, м. На відліг. На отмашь. Як на відліг рукою не робити, так моєму лицю й тілу від нічого не боліти. Заговоръ. См. Навідли, навідлі.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 217.