ВІДЛЮ́ДЬКО, а, ч. Те саме, що відлю́дник 1. Ріс хлопець на моїх очах якимось відлюдьком непривітним (Фр., III, 1950, 81); Звичайно дід Харко.. не так уже часто й сміявся, але це вже став не той похмурий відлюдько, який цурався всіх (Ю. Янов., II, 1954, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 604.