ВІДЛЮ́ДДЯ, я, с. Місце, де немає людей. — Тікати, тікати десь на відлюддя, — ще раз подумав Сергій, коли вони попрощалися, — тут не дадуть побути на самоті (Гур., Друзі.., 1959, 29).

На відлю́дді — далеко від людей. Жив він у простій, сільській хатині і на відлюдді (Козл., Ю. Крук, 1950, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 603.