ВІДКУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех. 1. Кусаючи, відокремлювати, відділяти зубами частину від цілого. Ковтав [Джузеппе] .. дрібненькі рибки і одкушував ноги у молодого спрута (Коцюб., II, 1955, 417); Вона одкусила нитку зубами і одвернулася від сестри (Л. Укр., III, 1952, 746); Грому, здається, легше відкусити собі язика, аніж ще раз попросити [баян] (Ю. Янов., IV, 1959, 104).
2. Відокремлювати частину чогось металевого обценьками, щипцями тощо. Гриньо обценьками відкушував шматочки дроту (Чорн., Пісні.., 1958, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 599.