ВІ́ДКИ, присл., діал. Звідки. Після страшенного зворушення я.. не знав, де я, що зо мною діється й відки я тут узявся (Фр., II, 1950, 63); — Відки Зоня знає, з якої вона хати? (Л. Укр., III, 1952, 654).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 589.

Відки нар. = Відкіль. Відки йдете? — З під Дунаю. Гол. І. 98.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 214.