ВІДЖИМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЖА́ТИ, відіжму́, відіжме́ш; мин. ч. віджа́в, жа́ла, ло; док., перех. 1. Вичавлювати рідину з чого-небудь. Свіжі ягоди протирають, віджимають сік (Технол. пригот. їжі, 1957, 105).

2. Перучи, стискати та викручувати білизну тощо. Мотря стала оджимать сорочки з відмоки, а Кайдашиха навіть хати не вимела (Н.-Лев., II, 1956, 285); Над балією стояв Майборода і, стріпуючи чубом, віджимав матроську фланельку (Кучер, Чорноморці, 1956, 242).

3. техн. Послаблювати тиск якого-небудь затискача.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 584.

Віджимати, маю, єш, сов. в. віджати, відіжму, меш, гл. Выкручивать, выжимать, выжать мокрое бѣлье. А дівка — чорнявка порається у другій хаті — віджимає сорочки. Рудч. Ск. II. 151. Мотря стала віджимати сорочки з відмоки. Левиц. КС. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 212.