ВІДЕ́РЦЕ, я,с. Зменш.-пестл. до відро́. Та й пішли обоє [до криниці] І відерце і віжечки Понесли з собою (ІІІевч., II, 1953, 258); Над верхнім краєм дошки прилаштовано бляшане відерце з водою (Ю. Янов., II, 1954, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 582.