ВІДЕ́РЕЧКО, поет. ВІДЕРЕ́ЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до віде́рце. Ой у полі озеречко. Там плавало відеречко (Нар. лірика, 1956, 261); Напою ж я тебе [коня] із криниці, Де дзвенять відеречка брязкучі (Мал., І, 1956, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 582.

Відеречко, відерко, ка, с. Ум. отъ відро.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 212.