ВІДГОРЯ́ТИ, я́є, недок., ВІДГОРІ́ТИ, ри́ть, док. Згорівши, відпадати від чого-небудь. Уже на коневі і хвіст одгорів (Сл. Гр.); // Кінчати горіти. * Образно. За днем, що одгоряє, трохи жалко. Але вперед, чекає нас майбуть! (Сос., Близька далина, 1960, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 572.

Відгоряти, ря́ю, єш, сов. в. відгоріти, рю, риш, гл. Отгорать, отгорѣть. Уже на коневі і хвіст одгорів. Рудч. Ск. І. 118.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 209.