ВІДГОРО́ДЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДГОРОДИ́ТИСЯ, оджу́ся, о́дишся, док. 1. Якою-небудь перепоною відокремлювати, відділяти себе або свої володіння від кого-, чого-небудь. [Тірца:] Посій понад границями пшеницю добру, відгородись житами від пустині (Л. Укр., II, 1951, 160); Однієї ночі вона [Маруся] покинула одинокого батька і втекла до Степана. Тоді Микита прокляв її, прокляв увесь рід її аж до сьомого коліна,.. купив верболозу й одгородився від усіх людей величезним тином (Л. Янов., І, 1959, 311).
2. перен. Позбавляти себе зв’язку з ким-, чим-небудь; ізолюватися. Передова радянська наука не відгороджується від народу (Рад. Укр., 18.III 1949, 1); Ми.. повинні строго окреслити обсяг етнографії,.. відмежуватись від інших областей знання. Але відмежуватись — не значить одгородитись (Рильський, III, 1956, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 571.