ВІ́ДГОЛОСОК, ску, ч., рідко. Зменш. до ві́дголос. Шум далекого бою відголосками лягав біля ніг схвильованого бійця Якова Лиховида (Десняк, Опов., 1951, 35); Саїд Алі ось уже з десяток днів чекав неприємних відголосків його гарячого вчинку (Ле, Міжгір’я, 1953, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 571.