ВІДГИ́РКУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., фам., рідко. Те саме, що відгриза́тися 3. — Ів, пішли додому, — наполягала Симона. — Та чого ти присікалась? — відгиркувався Ів (Збан., Мор. чайка, 1959, 180); Левко Іванович, видно, бачить його наскрізь, і ці думки його розгадує, бо креше просто в вічі Красулі: — Робиш все охляп, дарма що молодий! Служиш, як фірмі, а мусиш вкладати душу! Красуля відгиркується: — Не настачиш душі (Гончар, Тронка, 1963, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 570.