ВІДВІ́ЧНО. Присл. до відві́чний. Віють одвічно солоні вітри (Нагн., Пісня.., 1949, 64); Одвічно людина прагнула до світла (Знання.., 5, 1966, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 565.