ВІДВОЛІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., рідко. Залишати поза увагою кого-, що-небудь. Коли хтось з нас [військовополонених] підставляв під удар себе, щоб прикрити Дмитра, його били.. Але, ударивши чи побивши, знову поверталися до Дмитра, не відволікаючись і не забуваючи (Коз., Гарячі руки, 1960, 75).

2. Пас. до відволіка́ти 1, 3.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 567.