ВІДВОЛО́КА, и, ж., діал. Зволікання. [Вісвамітра:] Із свого дому і з усього краю Ти з жінкою своєю й сином маєш Ще нині геть іти без відволоки (Фр., X, 1954, 412); Воно, власне, ніби й абищо, оця одволока на день, на два (Головко, II, 1957, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 567.