ВІДВОЛО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відволо́жити. Відволожена річкою деревина неохоче бралася вогнем (Ле, Наливайко, 1957, 395); Сонце заіскрилося на синьому тумані роси, на задуманих нивах, на кожному, досвітом одволоженому колоску (Стельмах, І, 1962, 292); // у знач. прикм. Відволожені добрива доводиться підсушувати на сонці (Хлібороб Укр., 5, 1965, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 567.