ВІДВИ́СЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до відви́снути. Приїхав з полку старший панич — ..з розумними, сірими очима, з товстою, униз одвислою губою (Мирний, II, 1954, 104); // у знач. прикм. Лиска [корова], — низенька з відвислим підгорлям.. — довірливо тягнеться до материної руки (Коз., Сальвія, 1959, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 563.