ВІДВЕ́РТО. Присл. до відве́ртий. — Я говоритиму з вами відверто й щиро (Донч., V, 1957, 515); Ганна Іванівна одверто заздрила тим, хто вміє веселитися (Шовк., Інженери, 1956, 455).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 563.