ВІДВЕ́РТИЙ, а, е. 1. Який щиро виявляє почуття, думки; чистосердечний, правдивий, прямолінійний. Пригадала собі те, що Ви писали про повість "Жаль", добре, що з Вас такий одвертий критик (Л. Укр., V, 1956, 51); Ластівка був людиною чесною, відвертою, прямолінійною (Дмит., Розлука, 1957, 195); // Який виражає прямоту й щирість. В його кремезній постаті і в одвертому погляді було щось владне (Панч, Іду, 1946, 32); Входить майор Дрозденко. Це вродливий, ставний чоловік з мужнім, одвертим обличчям (Коч., II, 1956, 381); Відверта розмова.

2. Неприхований, незамаскований, помітний для стороннього ока. Хлопець відгадав у тоні цих слів їдку насмішку, відверте глузування (Донч., І, 1956, 403); Гвоздь подивився на мене з відвертим презирством (Мик., II, 1957, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 563.