ВІДВЕ́ДЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відвести́. З правої, відведеної до краю руки [Мар’яни], крутячись, опускався важкий починок, а ліва — скубла й скубла м’яку пряжу. (Стельмах, II, 1962, 399); Одведена для неї кімната була прибрана з комфортом (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 27); // відве́дено, безос. присудк. сл. В одному містечку хлопця було відведено до керівника підпілля — столяра Якова (Ю. Янов., II, 1954, 11); Значне місце на семінарі відведено питанням методики (Наука.., 7, 1960, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 562.