ВІДВА́ГА, и, ж. Відсутність страху в людини перед небезпекою. Сміливим відвага володіє (Укр.. присл.., 1955, 75); Очі козацькі променіли одвагою (Вовчок, І, 1955, 332); Новий приплив енергії, шалена відвага поняли її волю, і вона кинулась вперед.. з сліпою завзятістю зраненого оленя (Коцюб., І, 1955, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 560.