ВІДВА́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДВА́БИТИ, блю, биш; мн. відва́блять; док., перех. Ваблячи, відвертати когось від чого-небудь. І Підкоморій, мабуть, Од діла чесного хлопчини не одвабить (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 560.