ВІДВ’Я́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відв’яза́ти. І кущ трояндовий у полум’ї суцвіть, Чомусь відв’язаний, припну до палі знову (Рильський, Зим. записи, 1964, 73); // у знач. прикм. — Як же ж здивувались усі, коли побачили уранці, що одв’язаний ведмідь не втік (Кач., II, 1958, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 568.