ВІДБУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДБУ́ТИСЯ, бу́дуся, бу́дешся; мин. ч. відбу́вся, ла́ся, ло́ся; мн. відбули́ся; док. 1. тільки 3 ос. Проходити, мати місце, тривати; здійснюватися (про роботу, події тощо). Всередині цього другого будинку — велика світлиця, куди ми збираємося.. втішати себе всякими забавками — музикою, співами, виставами, що відбуваються кожного тижня в неділю (Мирний, IV, 1955, 329); Ніч. Великий курінь, де відбувається рада старшин Запорізької Січі (Корн., І, 1955, 223); Тим часом нарада була скінчена. Зважено було, що шлюб має відбутися через два тижні (Л. Укр., III, 1952, 506); З перемогою комунізму відбудеться органічне з’єднання розумової і фізичної праці у виробничій діяльності людей (Програма КПРС, 1961, 55).
2. чим. Не бажаючи робити що-небудь належним чином, обмежуватися чимсь незначним. Оце на перших порах понаписую такі листи, а потім буду переважно одкритками відбуватись, бо інакше не ставатиме часу на роботу (Л. Укр., V, 1956, 421); Коли заходила мова про виїзд з міста, дружина відбувалася жартами (Збан., Переджнив’я, 1955, 24); Нас впустили на кухню і хотіли цим одбутися (Ряб., Жайворонки, 1957, 150).
3. перев. док. Зазнати чого-небудь, перетерпіти що-небудь менше, ніж можна було чекати. В однім місці я мало не вскочив у безодню трясовини, але притримався за дружину. Я відбувся тим, що права моя нога геть вище колін облипла грязюкою (Досв., Вибр., 1959, 64); Тільки ще один, крім нього, був легко поранений. — Ну, це ми дешево одбулись! — озвався котрийсь (Головко, II, 1957, 571).
4. від чого, розм. Уникати чого-небудь небажаного. Вона прийшла, щоб тільки відбутись від людського нарікання (Н.-Лев., І, 1956, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 559.