ВІДБИВА́Ч, а́, ч. 1. спец. Прилад для відбивання променів світла, тепла і т. ін. Відбивач [світла] являє собою алюмінієву фольгу, наклеєну на аркуш чорного неактинічного паперу (Довідник фот., 1959, 97); Щоб збільшити відбиття радіохвиль локатора, до кулі [радіозонда] прикріплюють невеликий відбивач радіохвиль (Наука.., 2, 1958, 5).

2. військ. Частина прицільного пристрою в гарматі, мінометі тощо. Навідник єфрейтор.. швидко встановив на скомандувані ділення відбивач, кутомір і приціл (Рад. Укр., 19.ХІ 1961, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 555.