Про УКРЛІТ.ORG

відати

ВІ́ДАТИ, аю, аєш, недок. 1. перех., а також із спол. як, що, заст. Знати, мати про що-небудь уявлення, відомості. Хто відає, як хто обідає (Номис, 1864, № 6518); [Настя:] Ой, хто знає, хто відає моє велике горе! (Н.-Лев., II, 1956, 441); [Маруся:] Якби ти відав, що то є кохання (Сам., II, 1958, 73); Ніхто не відав їхніх справжніх імен (Ю. Янов., І, 1954, 112).

◊ Знать не зна́ти, ві́дать не ві́дати див. зна́ти; Не зна́ти, не ві́дати — не мати ніяких відомостей про щось. Ніхто не зна, не віда, як хто обіда (Номис, 1864, № 6518).

2. неперех., діал. Розвідувати, збирати відомості. Відаю я далі, у одного, другого, третього, — ба ні, таки правда. Кажуть, що вже є така машина (Фр., II, 1950, 38).

3. неперех. Керувати, розпоряджатися чим-небудь. Я запитував у декого з членів комітету, що відає нашою публічною книгарнею, чи не взявся б склад при книгарні розповсюджувати Ваше "Дорогою ціною"?.. (Мирний, V, 1955, 409); Молода комуністка Марія Павлівна відала тоді колгоспною хатою-лабораторією (Вол., Сади.., 1950, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 552.

вгору