ВІД’Є́МНИЙ, а, е. 1. Поганий, негативний. А за найбільше від’ємний бік нашого галицького життя ми уважаємо апатію до публічних справ (Фр., VI, 1951, 212); Ніхто не знав, що вона не раз боляче переживала від’ємне, насторожене, а то й просто вороже ставлення до себе однокласників (Донч., V, 1957, 317); — Я надто поспішаю, і це одна з перших від’ ємних прикмет (Ірчан, II. 1958, 436).
2. мат. Який є величиною, взятою із знаком мінус; менший від нуля. Число із знаком мінус (-) називається від’ємним (Алг., І, 1956, 19).
3. фіз. Те саме, що негати́вний 4. Ядро [атома] має позитивний заряд, чисельно рівний від’ємному нарядові всіх електронів, які рухаються навколо ядра (Наука.., 40, 1956, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 582.