ВІВТО́РОК, рка, ч. Назва другого дня тижня (після неділі). Отже і вівторок настав (Кв.-Осн., II, 1956, 71); — Бувай, солдат! — Прощавай, солдат! — Який-бо день: понеділок? Вівторок? (Мал., II, 1956, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 550.

Вівторок, рка, м. Вторникъ. В понеділок перед обідом із гармати загули, а в вівторок іще раніше Уманя добули. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 203.

вівто́рок —

1) назва другого дня тижня (після неділі); здавна у на­роді вважають щасливим, легким днем, тому будь-яку значну справу радять починати саме в цей день, аби домогтися успіху; у колядці співається: «Я маленький пахольчик, Родився в вівторчик, А в середу рано мене в школу віддано»; у думі: «Як у святий день, Божественний вівторок, гетьман Хмельницький козаків до схід сонця у похід виря­джав»; здавна уособлення чолові­ка, призначеного богом війни по­силати народженим у цей день їх­ню долю. В понеділок перед обідом із гармати загули, а в вівторок іще раніше Уманя добули (М. Максимович); На вівторок бід зібралось сорок (приказка); У вівторок зілля варила, Прийшла середа — Гриця отруїла (пісня);

2) Страсни́й (Ве­ли́кий) вівто́рок див. Страсни́й понеді́лок.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 90.