ВЩЕПИ́ТИ (УЩЕПИ́ТИ), вщеплю́, вще́пиш; мн. вще́плять; док., перех., у що, зах. Прищепити. Він був правдивим хрестом для матері, котра ніяк не могла йому вщепити в голову своїх правил чемності (Фр., III, 1950, 341); Людина була прекрасною так довго, доки не щепила в своє серце гидку отруту, що їй ім’я: жадоба багатства, заздрість, злоба (Ірчан, II, 1958, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 794.