ВЦІЛЯ́ТИ (УЦІЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВЦІ́ЛИТИ (УЦІ́ЛИТИ), лю, лиш, док., перех. і неперех., у кого — що і кого, що. Попадати в яку-небудь ціль. Почувши далекий грім і побачивши блискавиці, які вціляли в землю, [Бразд] тікав, ховався (Скл., Святослав, 1959, 90); Я знаю, що батька вцілила куля в бік на барикаді (Фр., VI, 1951, 163); Як уцілив був раз ворону, так і пішла з тополі перекидя (Тесл., З книги життя, 1918, 155).

◊ Вціля́ти (вці́лити) в [са́ме] се́рце — боляче дошкуляти, висловлюючи образливу або небажану думку. Удова засміялась: "Що се ти?.. Чи козака боїшся?" Так мені сим і вцілила в серце (Барв., Опов.., 1902, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 793.