ВХІДНИ́Й, а́, е́. 1. Признач. для входу куди-небудь, у середину чого-небудь. — Вона мене не слухає, а дивиться кудись у глибину вхідної алеї розпаленим поглядом (Л. Укр., III, 1952, 607); Хтось несміливо подзвонив до вхідних дверей (Вільде, Сестри.., 1958, 416).

Вхідни́й квито́к — який дає право входу до театру, на концерт, виставку і т. ін. — Квитки вже розпродали. —Що там нема? Вхідні дай. Ми й постоїмо (Шиян, Баланда, 1957, 110).

2. канц. Який одержує установа (про документи, листи тощо). Вхідні папери.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 791.