ВУХНА́ЛЬ (рідко УХНА́ЛЬ), я́, ч. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підісок до осі. — Ти [коню] босий, некований! Уяви собі, вухналя нема! (Вишня, II, 1956, 58); Льоша зазирнув у ящик з цвяхами: — Ого! Всіх розмірів! Що? Та тут навіть вухналь є! — Він засміявся. — Вухналем же коней кують! (Мокр., Острів.., 1961, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 789.