ВУХА́ТИЙ, а, е. Який має великі або довгі вуха. Вухатий ослик розумно поводив очима (Тулуб, Людолови, І, 1957, 217); * Образно. Земля прислухається до придорожніх пісень і вухатими соняшниками, і вусатим ячменем (Стельмах, Хліб.., 1959, 540); // З вухами (про шапку). На його голові низько сиділа заяча вухата шапка (Кучер, Чорноморці, 1956, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 789.