ВУТЛЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до ву́тлий. Він з якоюсь лихою втіхою дививсь. Що така ще вона [Галя] вутленька, хиленька (Вовчок, І, 1955, 158); Через кілька хвилин вутленький візок уже котився по м’якій порослій травою дорозі до річки (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 789.

Вутленький, а, е., Ум. отъ вутлий.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 260.