ВУСТА́ див. уста́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 789.

Вуста, вуст, мн. см. Уста.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 259.

вуста́ = уста́ — піднесено-традиційна і поетична назва губ; симво­лізують мову, коли кажуть про мовчазну людину: «Вона все хо­дить, з уст ні пари» або про крас­номовну: «Золоті в тебе вуста»; Ісус говорить: «Народ цей устами мене шанує, серце ж їх далеко віджене»; прикмета жіночої кра­си: «Шкода моїх красних усток» (Я. Головацький); символізують також потребу їсти й пити: «І крихти в устах не було»; гості гос­подареві кажуть: «У кого в руках, в того й в устах».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 122.