ВУ́СИК, а, ч. Зменш.-пестл. до вус. Підкрутив [Хапко] вусика і до міста (Вовчок, VI, 1956, 277); Живо рухаючи білими вусиками, скочила [мишка] на лісовий корч (Фр., VI, 1951, 149); Отож для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики (Бджоли, 1955, 28); Гей, колоситься Жито в колгоспі, Яра пшениця — Вусики гострі (Шпак, Вибр., 1952, 58); Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна (Гл., Вибр., 1957, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 789.