ВУСА́Ч1, а́, ч., рідко. Те саме, що вуса́нь. А коли кухоль по черзі обійшов усіх, залишив свою мовчазність і сивий, суворий вусач (Баш, На землі.., 1957, 9); Молодь танцювала.. А згодом уже хтось із вусачів та бородачів з силою вдаряв шапкою і ставав у коло (Збан., Доля, 1961, 22).
ВУСА́Ч2, а́, ч. Жук з виду вусачевих. За рік соняшниковий вусач дав одне покоління (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956. 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 788 - 789.